Композитор Олександр Щетинський зазначає: "Ми повинні відмовитися від марксизму, який був адаптований до музичного мистецтва."

Зображення: Віталій Ухов. Композитор Олександр Щетинський виступив на меморіальному концерті в Національній філармонії України, присвяченому Дню пам'яті трагедії Бабиного Яру.

Як сталося, що цей надзвичайно важливий твір стільки років залишався на полиці, фактично не використовуючись?

Існування симфонії № 1 було відоме в музичних колах, проте сама музика залишалася невідомою для багатьох під час життя Клебанова. Композитор закінчив роботу над твором у 1945 році, а вже наступного року відбулася його прем'єра. Проте незабаром почалися ідеологічні кампанії, внаслідок яких симфонія фактично потрапила під заборону.

На яких підставах?

Автору закидали "формалізм у музиці" -- це типове звинувачення 1948 року, а наступного, 1949 року, в симфонії знайшли ще й "буржуазний націоналізм" і "космополітизм", і нікого не бентежило те, що націоналізм і космополітизм -- це протилежні речі. Гадаю, ті, хто звинувачував, погано розуміли значення цих слів, але дуже добре знали, що в результаті може постраждати і автор, і його родина. Тому пізніше сам Клебанов відмовлявся навіть обговорювати свій твір, не те що виконувати його. Очевидно, не хотів жодним чином повертатися в ті часи, це була страшна психологічна травма. Навіть пізніше, коли цензура послабшала, він переривав розмову, щойно хтось починав говорити про Першу симфонію.

Отже, наступну інтерпретацію та аудіозапис, які були здійснені після смерті Клебанова, підготував Ігор Блажков разом із тодішнім Державним симфонічним оркестром України. Цей запис можна знайти на платформі YouTube. Основною проблемою цього виконання є те, що музиканти змушені були працювати не з оригіналом партитури, а з копією, причому навіть з копії копії, виготовленої невідомим переписувачем, яка містила безліч помилок. Як наслідок, усі ці неточності вплинули на виконання.

Зображення: Юрій Щербінін та Дмитро Клебанов

У 2011 році в Харкові відбулося ще одне виконання, яке, на жаль, знову продемонструвало ті ж самі недоліки. Проте час від часу виникала ідея втілити симфонію так, як її задумав композитор. Середини цього року мені надійшла пропозиція відредагувати ноти для нового виконання. Я ознайомився з наявними нотними матеріалами і зрозумів, що грати за ними неможливо — потрібно було все підготувати заново. На щастя, незабаром я знайшов ще одну, старішу копію, ймовірно, 1945 або 1946 року. Хоча вона була в поганому стані, її точність виявилася значно вищою. Під час роботи я отримав звістку від нащадків Клебанова, які наразі проживають у США, що їм вдалося знайти фотокопію оригінальної партитури. Таким чином, я отримав достатню кількість надійних джерел.

Робота забрала в мене все літо, адже рукопис Клебанова являє собою сотні сторінок партитури для величезного оркестру. Важливо відзначити, що це не зовсім остаточна версія, а скоріше напівчернетка, в якій присутні численні закреслення, дописи та скорочення, які потрібно було ретельно розшифровувати. Це означало, що мені довелося провести багато часу, редагуючи цей масштабний музичний твір. Я розпочинав роботу рано вранці і закінчував пізно ввечері, навіть вночі, але, на щастя, встиг вчасно підготувати ноти для виконавців — Національного симфонічного оркестру України та його головного диригента Володимира Сіренка. Вони старанно репетирували і вражаюче виконали симфонію.

Як ви могли б охарактеризувати цей твір з точки зору музики?

Шедевр. І, що цікаво, цей шедевр, можливо, навіть недооцінюється самим його творцем. Ця симфонія є винятковим твором для нашої музичної спадщини з кількох причин. По-перше, вона вражає своєю здатністю поєднувати фольклорні корені єврейської та української музики. Мені не відомо жодного іншого музичного твору, де б так органічно перепліталися єврейські та українські мотиви. Мова йде про використання справжніх народних пісень і танців або їхню стилізацію. Разом із цим, автор не спрощує свою музичну мову: за стилістикою ця симфонія належить до помірного модернізму середини XX століття.

Зображення: Віталій Ухов Меморіальний концерт в Національній філармонії України, присвячений Дню пам'яті трагедії Бабиного Яру.

Обов'язково треба згадати майстерність оркестрування. Майстрів оркестрового письма в тогочасній українській музиці було небагато, це передусім Лятошинський, але в Клебанова оркестрування інше -- легше і яскравіше. Також у Клебанова винятково майстерно вибудована музична форма, в якій поєднані класичні й некласичні принципи -- доволі нетипова ознака для 1940-х.

Ще одна унікальна риса -- чітка орієнтація на німецький класико-романтичний симфонізм. У цьому Клебанов розійшовся зі своїми колегами, тому що в українській музиці 1940-х більшість композиторів орієнтувалися на російську музику, на Чайковського, Рахманінова, трохи раніше -- на Скрябіна, і влада схвалювала цей проросійський напрям. А от Клебанов брав за взірець великих німецьких й австрійських симфоністів, у першу чергу Бетховена, Брукнера, Малера.

Я відчув там, зокрема, елементи з П'ятої симфонії Бетховена...

У творі присутні численні цитати з класичної та романтичної музики Німеччини та Австрії. Це викликає парадокс, адже симфонія створена на честь пам'яті жертв Бабиного Яру. Мене дивує, що саме хотів висловити композитор, включаючи німецьких класиків у всі чотири частини. Проте, незаперечним є той факт, що жоден з українських композиторів того часу не звертався так відкрито до подібної симфонічної традиції, адже вони, в основному, орієнтувалися на російські зразки.

Цитуючи німецьку музичну спадщину у творі, присвяченому пам'яті жертв Бабиного Яру, Клебанов піднімає важливе питання: як могли ви, німці, представники такої розвиненої культури, вчинити подібні жахливі дії?

Мені також спала на думку ця ідея. Це адекватне пояснення принаймні одного моменту, коли звучить тема "Оди до радості" з Дев'ятої симфонії Бетховена, а далі йде речитатив англійського ріжка з характерними єврейськими народними мотивами. Отже, у творчості Клебанова присутній і публіцистичний елемент, виражений виключно музичними засобами. Як відомо, нацисти возвеличували Бетховена, вважаючи його символом величі німецького народу, а в даному випадку це звучить у зовсім іншому світлі.

Зображення: Віталій Ухов Меморіальний концерт в Національній філармонії України, присвячений Дню пам'яті трагедії Бабиного Яру.

Ми наразі переосмислюємо наш музичний спадок. Які ваші враження від цього процесу? Що вам подобається, а що, можливо, здається недостатнім?

В наш час дійсно відбувається відновлення забутих імен та творів, але переважно це композитори, які стоять на другому, третьому чи навіть десятому плані. Їх творіння безумовно заслуговують на виконання, однак цінність таких знахідок варіюється. Більшість найяскравіших митців вже відома, хоча й не завжди в повній мірі.

І що з цим можна зробити?

Необхідно включати їх до концертних програм, записувати та обговорювати — наприклад, так, як у Львові представляють композиторів старшого покоління, які розпочали свою діяльність ще до Другої світової війни і теж сповідували цю, скажімо, німецьку традицію, адже навчалися або у Відні, як, наприклад, Станіслав Людкевич, або в Празі. Творчість Юлія Мейтуса також чекає на своє відкриття. Він відомий лише кількома композиціями; його найпопулярніша робота — опера "Украдене щастя", яка є надзвичайно красивою, але насправді у нього близько двадцяти опер, а також безліч інших видатних творів у різних жанрах. Наприклад, його друга сюїта для оркестру "На Дніпробуді" є вражаючим зразком урбаністичного модернізму 1920-х років.

Необхідно звернути увагу на харківських композиторів, які творили в середині та наприкінці ХХ століття. Їх творчість залишається менш відомою в порівнянні з київськими митцями, хоча вони створили безліч якісних і характерно українських музичних творів. Серед них можна виділити Віталія Губаренка, Бориса Яровинського та Валентина Борисова. Найбільш відомим харківським композитором є Валентин Бібік, чия творчість налічує понад 150 творів, в основному у великій формі: симфонії, концерти для солістів з оркестром, а також камерні, сольні, вокальні та хорові композиції.

Зображення: Віталій Ухов Меморіальний концерт в Національній філармонії України, присвячений Дню пам'яті трагедії Бабиного Яру.

Цей процес вимагає активізації. Необхідно впровадити цілісну систему заходів, спрямовану на відновлення цінностей української музики в нашій пам'яті. На Заході це вже стало важливим трендом: відновлювати незаслужено забуті твори, зокрема з епохи бароко. У нас подібні ініціативи реалізуються лише зусиллями окремих ентузіастів. Наприклад, хоровий диригент Микола Гобдич відновив численні шедеври українського бароко, що є досить складним завданням, адже доводиться працювати зі старими рукописами, редагувати їх або навіть реконструювати втрачені фрагменти нотного тексту. Під час роботи над рукописом Клебанова я зрозумів, що для якісного відновлення партитури важливо не лише знати стиль композитора, а й розуміти епоху, в якій він жив, усвідомлюючи, що він міг створити, а що — ні. Це вимагає глибокого професійного знання. Очевидно, в консерваторіях потрібно запровадити спеціалізовані курси, присвячені музичному редагуванню.

А що, як поглянути на це з глобальної перспективи? Ось ми відновлюємо свою присутність у живопису — згадуємо про таких майстрів, як Малевич чи Кандинський, і навіть таблички в музеях Парижа й Нью-Йорка вже починають змінюватися. Чи можемо ми знову привласнити Стравінського — адже він народився та здобував освіту у нас і ніколи не відмовлявся від свого українського коріння?

На мою думку, спроби перевести щось у власність чи привласнити його таким чином є абсолютно безперспективними.

Культурна ідентичність в епоху імперій: Бортнянський, Березовський і Ведель

Чому?

У композиторів, як і у багатьох інших людей, може бути декілька національних ідентичностей. У творчості Стравінського український вплив дійсно відчувається, адже він знайомий з нашими піснями і вловив їхню мелодійність і ритміку. Це важливо пам'ятати, але перебільшувати роль цього елемента також не слід. Така ж ситуація спостерігається і у інших композиторів.

Фото: Віталій Ухов Композитор Олександр Щетинський

І ось ми дійшли до питання про Чайковського. Чи варто вносити зміни до назви нашої Національної музичної академії?

Академію треба перейменувати, бо якщо ми кажемо "імені Чайковського", це вказує на проросійську орієнтацію закладу. Намагання представити Чайковського як українця не витримують жодної критики, хоча важливий український елемент у його музиці присутній -- навіть більшою мірою, ніж у Стравінського. Стосовно академії -- я запропонував би взагалі зняти ім'я. У нас звикли, що всі заклади мають бути імені когось. Колись усе було імені Леніна, потім усе імені Шевченка. Це, на мою думку, дещо совєтський рудимент.

У дискусії про "ім’я Чайковського" я помічаю багато поверхневих аргументів. Просте перейменування не вирішить проблему, адже вона має набагато глибші корені. Нам необхідно переосмислити всю нашу систему музичної освіти, переглянути зміст навчальних програм, цілі навчання, методи викладання та теоретичні основи. Важливо активніше впроваджувати західні музичні теорії та перекладати основоположні роботи закордонних музичних аналітиків. Слід відходити від застарілих радянських концепцій і адаптованого до музики марксизму, але це завдання нелегке, оскільки багато викладачів все життя працювали в рамках цього спадку. Відмова від нього вимагає виходу зі звичної зони комфорту, і не всі готові до таких змін.

Роман Григорів та Ілля Разумейко зазначають: "Сучасне мистецтво та сучасна опера є тим, що вирізняє нас серед Росії".

Напевно, найактуальніше питання, яке постійно виникає: яким чином залучити широкі маси слухачів до класичної музики?

Треба навчитися ефективно працювати зі слухачами, використовуючи весь арсенал сучасної комунікації. Нам дуже бракує фахового музичного менеджменту, а також якісної музичної критики, журналістики, тобто тих, хто вміє писати або говорити про музику зрозуміло й захопливо та водночас глибоко і змістовно. Для тих людей, що інтелектуально готові сприйняти класичну музику, у всіх музичних закладах -- філармоніях, театрах, консерваторіях -- мають бути сучасні, інформативно насичені просвітницькі програми, які пояснювали б класичну музику й допомагали слухачеві її зрозуміти.

Слухацька проблема існує в усіх куточках планети, адже класична музика є витонченим мистецтвом, яке не може стати масовим. Проте завжди знайдуться ті, хто цікавиться цим жанром, так само як серйозна література, поезія, артхаусне кіно та сучасне мистецтво знаходять своїх шанувальників.

Зображення: Віталій Ухов. Глядачі на меморіальному концерті в Національній філармонії України, присвяченому Дню пам'яті трагедії Бабиного Яру.