Курська операція стала першим за останній рік кроком, який наблизив українців до рівноваги в емоціях. Проте існують деякі особливості.
Ключовою подією минулого місяця стало раптове вторгнення на територію Курщини, яке викликало хвилю оптимізму серед українців у соціальних мережах.
До 7 серпня негативні настрої все ще домінували. Генеральний штаб у своїх щоденних звітах, а також деякі військові, акцентували увагу на критичній ситуації в Покровському напрямку. Частково СБУ перенаправила гнів громадськості на водіїв автомобілів військових, публікуючи інформацію про їх затримання у своїх соціальних мережах. У фоновому режимі продовжували з'являтися новини про обстріли прифронтових територій на Сході, Півдні та прикордонних зонах Півночі. Оприлюднені результати тендерів на відновлення Охматдиту та спорудження військового цвинтаря, які були представлені Міністерствами охорони здоров'я та ветеранів, викликали нову хвилю критики до влади, оскільки у розслідувачів, таких як "Наші гроші", виникли питання щодо переможців тендерів. Індекс настроїв у соціальних мережах залишався в негативній зоні, зокрема 2 серпня він знизився до -27 відсоткових пунктів.
Частково ситуацію в інфопросторі амортизував визначний позитив -- отримання F-16, підтверджене офіційно Володимиром Зеленським у День Повітряних сил ЗСУ (3 серпня). Наступного дня -- 4 серпня -- значення Індексу становило -6 відсоткових пунктів. Увагу до теми F-16 досі підживлювали різні військові експерти, аналізуючи спроможності переданих винищувачів. Комунікація Зеленського, для якого звично відкладати важливі радісні новини до того моменту, коли він їх може офіційно підтвердити, тут мала суттєвий успіх. Додатково позитив підсилювали й новини про удари по об'єктах ворога, зокрема аеродрому Морозовськ та підводному човну Ростов-на-Дону.
Курська операція не одразу призвела до переважання позитивних настроїв: в перший день наступу, коли інформація про події лише почала з'являтися, Індекс настроїв становив -9 пунктів. Першими, хто повідомив про прорив кордону, стали російські джерела, зокрема Міноборони РФ та Z-блогери. Їхні оцінки ситуації були неоднозначними: йшлося як про успіхи у зачистці прикордонної території, так і про паніку та відступ з позицій.
Проте вже наступного дня питання Курщини стало головною темою обговорення. Оборонні сили зайшли до Суджі, викликавши бум народного креативу у вигляді мемів, пов’язаних із «відкриттям» Укрпошти (заява генерального директора Ігоря Смілянського) і запуском мовлення "Суспільне Курськ". Ще одним фактором, що підвищив оптимізм, стало захоплення в полон російських строковиків та "кадирівців". Новинні ресурси активно поширювали відеозвернення полонених, які закликали обміняти їх на "азовців". Це підняло на новий рівень надії на повернення українських військових, які вже понад два роки перебувають у полоні. Окремі яскраві інформаційні приводи, такі як захоплення 102 полонених та ефектне знищення російської колони під Рильськом, також додали до загального ентузіазму.
Надії на смерть топ-пропагандиста РФ Євгенія Поддубного, підживлювані заявами російських блогерів і навіть депутата Держдуми, виявилися марними. Втім, це не надто розчарувало українців, що продовжили стежити за подіями на Курщині. Протягом 7-10 серпня значення Індексу були в діапазоні 23-31 пунктів. Лише 11 серпня чергова повітряна атака України ненадовго відволікає від цих подій (значення Індексу -- 10 пунктів).
Українське керівництво та військове командування спочатку уникали надання офіційних коментарів. Проте, заяви російської пропаганди, жарти та позитивні реакції з боку партнерів, таких як США і Німеччина, виявилися цілком достатніми для підтримки та підсилення уваги до теми Курська. Більш того, варто акцентувати увагу на черговій зміні "червоних ліній" у сприйнятті західного істеблішменту. Серед інших, Борис Джонсон став яскравим прихильником скасування всіх обмежень на атаки по території Росії.
Відмінності цьогорічного наступу Сил оборони від минулорічного виявляються не лише в значних територіальних здобутках — згідно з даними The Economist, за два дні було захоплено більше площі, ніж у 2023 році, — а й у новому підході до комунікації. Раніше влада активно анонсувала заплановані операції та висловлювала амбітні цілі (згадаймо хоча б обіцянку Михайла Подоляка провести прямий ефір з української Ялти), але відкриття нового фронту на Курщині змінило гру. Як зазначили в The Economist, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський тримав плани операції в таємниці до останнього, не розкриваючи їх ні західним союзникам, ні близькому оточенню президента. Це свідчить про те, що українське керівництво усвідомило помилки минулого в комунікації, які негативно впливали на ситуацію на фронті.
Новини з Курського напрямку доповнюються іншими важливими досягненнями, такими як перше успішне збиття гелікоптера за допомогою FPV-дрону. Традиційні негативні моменти відходять на другий план: населення не звертає уваги на критику уряду з боку опозиційних політиків та впливових особистостей, а сам уряд уникає нових скандалів. Лише час від часу правоохоронні органи звітують про затримання паліїв автомобілів або інших колаборантів.
Додатковий чинник уваги до Курщини -- доступ журналістів до нової зони бойових дій. Свої репортажі випустили ТСН, Громадське, Суспільне, RAI, CNN тощо. Завдяки роботі медіа -- нарівні з відео самих військових -- вдалося показати й цивільну картину подій: мешканці радо зустрічали військових (або щонайменше не скаржилися на них), приймали від Сил оборони та волонтерів гуманітарну допомогу. Також жалілися, що російська влада їх кинула напризволяще, не попередивши завчасно про плани українського наступу. Це створило разючий контраст із подіями понад дворічної давнини -- зґвалтуваннями, катуваннями та вбивствами з боку росіян в Бучі, Маріуполі тощо. Дехто з цивільних курян навіть спілкувався місцевим варіантом української мови. На це добре накладалися й історичні екскурси від знавців минулого -- про те, що це раніше були етнічно українські землі.
Уникнути шкідливих акцентів на намірах анексії територій Російської Федерації вдалося. Заява речника Міністерства закордонних справ Георгія Тихого швидко зупинила подібні наративи. Влада та експерти висловлювали інші цілі операції: від можливого обміну захопленими землями на власні окуповані, до спроби захистити свої кордони від частих обстрілів. Цей тренд на зменшення загрозливості атак відзначався місцевою владою, хоча в загальному контексті Курської офензиви це не викликало значної уваги. Пізніше цю оборонну мету наступу підкреслив і Володимир Зеленський, зазначаючи, що йдеться про превентивні заходи для запобігання окупації північних регіонів України.
Попри все, позитивна тенденція, що виникла в Курщині, протрималася лише до середини місяця. Тема стала дещо нудною для читачів через відсутність яскравих новин, і на перший план вийшла тривога щодо можливого втрати Покровська, до якого залишалося близько 10 кілометрів. Цю напругу підсилювали регулярні оновлення від DeepState про ситуацію на фронті та повідомлення місцевих адміністрацій щодо евакуації і тривалих комендантських годин. З Курщини також надходили повідомлення про військові втрати, нагадуючи про ціну, яку доводиться платити за такі дії.
Повернулась активна критика влади, зокрема лунали звинувачення з боку опозиції, що влада затягує ухвалення законопроєкту про заборону російської церкви (16 серпня вперше за багато днів Індекс опустився до -6 пунктів, за два дні досягає пікових -18 пунктів). Заборона УПЦ МП, зрештою, пройшла через Верховну Раду (269 голосів "за") та набула фреймінгу історичності, проте не зупинила невдоволення владою з інших приводів.
Курській операції критики влади (опозиція, прихильні до неї пересічні громадяни, навіть іноземні аналітики на кшталт часто цитованого в медіа Юліана Рьопке) закидали не тільки інформаційне, а й фізичне відволікання від решти напрямків. Мовляв, задіяні там засоби потрібні насамперед для оборони сходу України. А цивільні мешканці Курської області не заслуговують гуманного до них ставлення і пропозицій евакуюватися в безпечні райони -- бо росіяни не демонстрували аналогічної поведінки в лютому 2022 року. До подібних настроїв помітно докладається й роспропаганда, намагаючись переконати в непотрібності Курської операції та занадто високих втратах України.
Серія повідомлень про успішні удари по російських позиціях, зокрема аеродроми "Саваслейка" та "Маринівка", системи С-300, нафтобазу в Ростовській області та порт "Кавказ", на короткий час допомагає підняти моральний дух. 21 серпня спостерігався баланс між позитивними та негативними новинами: Індекс складав 0 балів. Пізніше настрій покращився завдяки "святковому" оптимізму, пов’язаному з Днем прапора та Днем незалежності (39-40 балів). Перше свято викликало позитивний резонанс, тоді як друге стало ще більш значущим завдяки двом важливим новинам: довгоочікуваному обміну полоненими (115 на 115) та заяві Зеленського про успішне випробування новітнього дрону-ракети "Паляниця". Влада, як це було з підтвердженням передачі F-16, вдало приурочила раніше досягнуті успіхи до свят, що виявилося дієвим кроком у комунікаційній стратегії.
Та подібні успіхи звели нанівець нові "зашквари" політиків: втеча за кордон нардепа-прихильника УПЦ МП Артема Дмитрука та заява президента про Олега Татарова, який нібито вбивав у Києві чеченців на початку гарячої фази війни. Перше обурило соцмережі демонстративною безкарністю і запізнілою позицією правоохоронців, які лише після втечі оголосили парламентаря в розшук, що сприймалось як злий умисел. Друге стало предметом кпинів на адресу одіозного заступника голови ОП, позаяк скидалось на непереконливе виправдання президентом перебування підозрюваного в корупції чиновника на своїй посаді.
Останній тиждень серпня завершився в атмосфері песимізму: Росія провела нову масштабну атаку, використавши рекордні 236 ракет і безпілотників, що спричинило нові тривалі відключення електроенергії. 26 серпня, у день нападу, Індекс досяг антирекорду місяця, зупинившись на позначці -59 пунктів.
В наступні дні додалися трагічні новини про ракетні удари по Кривому Рогу (27 серпня: -26 пунктів) та Харкову (30 серпня: -37 пунктів). Але зберігався і шлейф обговорення атаки 26 серпня -- передусім через катастрофу винищувача F-16 із загибеллю пілота Олексія Меся ("Moonfish"). Ці події додатково спровокували сварки між військовими та політиками, зокрема між командуванням Повітряних Сил ЗСУ та Мар'яною Безуглою, що стала звинувачувати військових у приховуванні інформації, що винищувач міг потрапити під дружній вогонь. Зрештою ця інфокриза закінчилася звільненням Володимиром Зеленським командувача ПС ЗСУ Миколи Олещука. Але цим вчинком влада породила міркування про те, що керівництво держави тепер ухвалює рішення на основі неконструктивної критики в соцмережах.
Ейфорія щодо відкриття Курського фронту виявилася довгою, але не протрималася до кінця місяця. Увага до складних напрямків (Покровський, Торецький) нагадує про проблеми зі стримуванням наступу РФ і ймовірність окупації територій, підштовхує до закликів більше допомагати армії. Серія ракетних атак наприкінці серпня повертає відчуття постійної загрози з боку росіян навіть глибоко в тилу.
Проте наступ на Курщині став важливим кроком, який допоміг українському суспільству позбутися відчуття "вічної поразки" і продемонстрував, що завдяки асиметричним стратегічним діям можна досягати успіхів. Україна змогла частково перехопити ініціативу у сфері військової комунікації, дезорієнтувавши та деморалізуючи противника завдяки продуманій інформаційній політиці. Події на Курщині були насичені безліччю деталей — від опису самого процесу та цілей операції до життя на окупованих територіях, настроїв місцевих мешканців, роботи журналістів та долі захоплених військових. Врешті-решт, використовуючи метод "салямі", що передбачає реалізацію маленьких, послідовних кроків, зокрема в комунікаційній стратегії, Україні вдалося продемонструвати партнерам безпідставність кремлівської риторики щодо потенційної ядерної ескалації у разі нападу на його територію.
Надалі змінити емоційний баланс, що зазвичай занурений у глибокий негатив, допоможуть лише нові повороти на кшталт Курської операції. Дедалі більше в контексті довгої війни наголосу на внутрішніх проблемах (мобілізація, оборонно-промисловий комплекс, корупція, економіка тощо), які потребують вирішення. Заразом -- відключення світла.
Наприкінці 2022 року, незважаючи на відключення електрики, в душах українців звучало гасло президента Зеленського: "Зі світлом чи без вас? Без вас". Віра в перемогу та спогади про кордони 1991 року підтримували надію на краще.
Два роки по тому бути переконаним, що країна вистоїть, попри новий колапс енергетики та ще більші руйнування з людськими втратами, за відсутності розуміння більшістю стратегії війни на довгій дистанції, -- це вже виклик.
