Свято на новому місці: Бердянськ святкує свій День міста.
Сьогодні Бердянськ, місто в Україні, відзначає свій 197-й день народження. У зв'язку з окупацією, святкування були перенесені в інші міста.
З весни 2022 року це курортне місто перебуває під окупацією. Через вторгнення російських військ Бердянськ вимушено залишили близько половини його мешканців. Волонтери, громадські організації та представники місцевої влади вирішили об'єднати бердянців, які знайшли прихисток у різних містах України, за кордоном або ж залишилися в рідному місті чекати звільнення. Святкування Дня Бердянська організували одразу в трьох великих містах - Києві, Львові та Запоріжжі.
День міста - це свято єдності!
У Запоріжжі з'явилася мініатюрна версія Приморської площі з Бердянська. Це місце добре знайоме кожному, хто хоча б раз відвідував це курортне містечко. Ініціатори проекту "перенесли" до обласного центру міні-копії найвідоміших скульптур, серед яких Крісло бажань, Жаба, Хлопчик-рибалка та, звісно ж, Бичок-годувальник. Тут також створили фотозону із зображенням знаменитої альтанки з написом "Бердянськ" і навіть організували можливість послухати звуки моря – нашого, Азовського.
Ініціатива святкування Дня міста в оригінальному стилі належить громадській організації "Міць Азову". Як зазначила керівниця цієї організації Ольга Бабенко, ідея виникла ще рік тому, в той же час, коли була заснована сама ГО.
- Ми хотіли зробити щось, аби нагадати, що Бердянськ - це Україна і ми пам'ятаємо про міста і села, які нині в окупації. Багато говорили про це, зробили проєкт заходу, і нас підтримали міжнародні організації. Це не просто день міста. Це день єднання бердянців, які перебувають у різних куточках країни, за кордоном, в окупації. Ми хочемо показати, що всі люди, які вимушено покинули домівки, повернуться додому, - говорить Ольга.
Сама вона запоріжанка, але Бердянськ для неї та її родини є особливим куточком.
Бердянськ - це ідеальне місце для відновлення сил та відпочинку на вихідних. Тут можна насолодитися сонцем і морськими пейзажами, яких так часто не вистачає в повсякденному житті.
Шум Далекого Узбережжя
Координатором події в Запоріжжі виступає Оксана Антолік, голова громадської організації "Сяйво надії" та директорка клубу "Маяк" Бердянської міської ради. Для Оксани Бердянськ є рідним місцем, з якого вона змушена була втекти, залишивши все позаду.
Навіть під час окупації ми активно займалися волонтерством. Я керую закладом культури, і окупанти неодноразово "запрошували" мене на роботу. Їхні запрошення були настільки настирливими, що протягом останніх двох тижнів мені довелося ховатися в зйомних квартирах, вимкнувши телефон. Як тільки випала можливість, ми сіли в автомобіль до першого ж водія. Ми не змогли взяти з собою нічого, лише виїхали я, чоловік, донька та наш пес. Дорога до Запоріжжя зайняла у нас п’ять днів, долаючи двісті кілометрів. У фільтраційному пункті у Василівці нас не випускали. У якийсь момент здавалося, що ми залишимося там назавжди. Чоловіки спали просто неба, а жінки — в автобусі. Умови були жахливими. Нам пощастило, що влітку 2022 року окупанти ще не перевіряли нас за списками. Тоді контроль був не таким суворим, і нам вдалося виїхати, - розповідає Оксана.
Я попросила свою співрозмовницю поділитися спогадами про перші дні окупації Бердянська. Вона зазначила, що тоді багато хто вірив, що цей жах триватиме недовго.
У ранкові години 24 лютого, близько 5-ї ранку, жителі Бердянська стали свідками перших вибухів. Однак, як зазначає Оксана, більшість людей тоді вважали, що ситуація незабаром стабілізується і війна не відбудеться.
- Ми були дуже здивовані, коли війська зайшли в наше місто, коли на центральних вулицях, на бульварі Шевченка з'явилися ворожі танки і БТРи. Це було жахливо, це було страшно. Кожен вибух ми бігли у бомбосховище, намагалися рятуватися. Зараз уже вибухи стали, на жаль, звичними, - каже вона.
Не можемо оминути увагою проукраїнські мітинги, що відбувалися у містах, захоплених російськими військами. У Бердянську на таких акціях збиралося тисячі активістів.
Оксана зазначає, що незважаючи на страх, люди все ж вирушали на ці мітинги.
Тоді ми думали, що якщо вийдемо на вулицю, то всі, навіть останній солдат, зрозуміють, що ми живемо нормально і нам не потрібна жодна "рятувальна" або "визвольна" місія. Ми прагнули донести до них, що ми - це Україна. Проте російські військові не звертали на нас уваги, адже виконували свої накази. Але ми не могли залишитися безсилими. Ви, напевно, бачили, як все узбережжя піднялося на протест: і Херсон, і Мелітополь, і Бердянськ. Ми намагалися протистояти прихильникам "руського миру", яких було небагато, але їх легко було помітити. Ми щиро сподівалися, що 1 вересня 2022 року діти повернуться до бердянських шкіл, - ділиться жінка.
Ми спілкувалися з нею на "релокованій" Приморській площі, де в повітрі лунав шум моря з динаміків. Поряд розташовувалася одна з локацій — мапа Бердянська, на якій кожен міг відзначити місця, де жив, працював, відпочивав або просто навідувався.
Пані Оксана відзначила місце в мікрорайоні Азмол, де провела цілих 30 років свого життя.
- Коли ми зараз розмовляємо, вухами сприймаємо шум хвиль - і які відчуття в серці? - запитую.
- Мене тягне до моря. Це викликає в мені сильні емоції. Не можу спокійно дивитися на нього. Чую звуки хвиль, і... лише одне слово - і сльози не змусить себе чекати.
"Невдовзі зустрінемося, дорогий!"
У іншому місці тривала робота над створенням символу Бердянська - "Серце Азова".
Небо, море, пісок і зелена трава - це справжня душа Азовського регіону. Ми вшановуємо її в офіційних кольорах нашого символу. Важливо, що ми святкуємо День нашого міста. Як психолог, я працюю з дітьми, і нещодавно ми провели конкурс дитячого малюнка. Діти зображують Бердянськ, нашу альтанку, і на плитах біля неї пишуть: "Я хочу додому," - розповідає мешканка Бердянська, волонтерка Тетяна Іларіонова.
У сусідньому укритті відбувається концертна програма, а також панельна дискусія. На великому екрані, розташованому на відкритому повітрі, транслюють події Дня Бердянська, що проходять у Львові та Києві.
Існує також спеціально відведене місце, де кожен бажаючий може залишити привітальну листівку для рідного міста або для тих, хто залишився там.
Трошки підгледіли та прочитали, що ж пишуть на листівках у Запоріжжі.
"Бердянськ, тримайся, будь ласка. Ми неодмінно повернемося, і тоді святкування буде на висоті." "З нетерпінням чекаю на деокупацію, щоб знову зустрітися з рідними і прогулятися будь-де в Бердянську."
