Навіщо потрібні "мобілізація" або "бусифікація" на концертах?
Кілька днів тому біля Палацу спорту, де проходив ювілейний концерт Святослава Вакарчука та Океану Ельзи, спостерігалися випадки затримання людей. Їх силоміць за руки виводили та саджали в буси, нібито з метою мобілізації. Хто саме займався цими діями, досі залишається загадкою.
Там були й представники ТЦК, і представники Національної поліції. Керувало цим всім нібито СБУ, як про це мені говорили. Чому СБУ? Чому поліція?
Ну, чому поліція, зрозуміло. Але виглядало все це, звичайно, абсолютно дико. Для мене особливо дико це виглядало, зважаючи на те, що Святослав Вакарчук справді легенда української музики. 30 років - це не просто так. Це знакова дата і для цього колективу, і для нашого суспільства. Все, що робив Вакарчук, і не лише Вакарчук, а всі представники української культури, допомогло нам врятувати країну. Якби не було таких, як Вакарчук, у нас не було б добровольців. Якби не було таких, як Вакарчук, людей на фронті було б набагато менше. України б не було, тому що такі, як Вакарчук і не тільки музиканти, а так само письменники, художники, поети, актори, режисери всі, хто творять українську культуру, творять насправді українську державу. І проти цієї держави хоче воювати Путін.
Лавров не без підстав стверджує, що вони відкриті до миру, якщо Україна анулює закон про українську мову та надасть можливість діяти Російській церкві. Але який це буде мир, якщо врахувати, що половина території вже окупована, а роззброєння є частиною умов? Це лише тимчасове затишшя, яке призведе до поступового знищення держави або її повної ліквідації. Українська мова та культура виступають захисниками цієї нації.
Атака на культурні заходи виглядає абсолютно абсурдною. Лише вороги України могли б придумати щось подібне. Можливо, їхні наміри були зовсім іншими? Можливо, хтось намагався підставити міністра оборони, звинуватити його в цьому? Адже, наскільки мені відомо, Міністерство оборони не має стосунку до організації "бусифікацій" на українських культурних подіях. Можливо, деякі особи, навпаки, бажали продемонструвати суспільству, як влада намагається залучити тих, хто ухиляється від служби. Ситуація на фронті дійсно складна. Мобілізація — це важливий і відповідальний крок. Ми бачимо, що війна затягується, і ті, хто обіцяв нам перемогу за кілька тижнів, а потім за місяці, виявилися безвідповідальними. Наш противник — це потужна країна з ядерною зброєю, яку підтримують ще більші держави, такі як Китай. Це держава, яка прагне нашого знищення і робить все можливе, щоб стерти нашу країну з мапи.
Вистояти ми можемо, лише якщо наш дух буде дуже сильним, а наш дух - це і є наша культура. Це нас відрізняє від агресорів, від росіян. Вистояти ми можемо лише тоді, якщо наше управління буде серйозним, продуманим і відповідальним. Якщо ці всі процеси мобілізації не будуть перетворюватися на безумні й бездарні шоу, а будуть проводитися системно. Адже можна було почати працювати одразу після повномасштабного вторгнення: достатньо було лише постанови Кабінету Міністрів і налагодження цифрового обліку тих, хто повинен служити. Все, що потім було зроблено в Резерв +.
Але ні, тягнули з законом понад рік. Кидали закон, як печену картоплю, від президента до парламенту, від парламенту до Кабінету міністрів. Всі боялися взяти на себе відповідальність і зараз бояться. А це питання є дуже важливим. Чому воно є важливим? На фронті дійсно не вистачає людей. Хлопці, які пішли на фронт, втомлюються. Вони хочуть бачити для себе якусь перспективу. Зрештою, вони хочуть бачити свої сім'ї, своїх дітей, своїх близьких. Вони не повинні бути рабами й жертвами ситуації, яка склалася. Вони хочуть знати, коли їх хтось замінить хоча б на якийсь період для того, щоб відпочити. Ні, вони готові воювати, боронити державу. Вони це роблять, Але ж здоров'я втрачають. Додому їм хоча б на якийсь час потрібно, а заміни немає. Заміни немає саме через те, що мобілізацію провалили. Ви думаєте, що після того, як оточили концерт Вакарчука, якось зловили там сотні людей? Ні, чотири особи з усіх цих тисяч. А шуму, а гаму, а скандалів, а в медіа інформації! Західні оглядачі розповідають про те, як недемократична українська влада ловить людей, якою є слабкою українська армія, якщо доводиться вдаватися до таких заходів. Західні уряди думають, а може, їм не треба давати зброю? Мабуть, вони приречені на провал, якщо саме в такий спосіб вони проводять мобілізацію. Люди, які чинять такі речі, дуже часто не думають про їхні наслідки.
Мобілізація, як я вже зазначав, дійсно є необхідною. Як я раніше говорив, програма Резерв + справді принесла свої позитивні результати. П'ять мільйонів осіб одразу ж зареєструвалися, що дозволило державі з'ясувати їхнє місцезнаходження. Але що заважає цим людям отримувати повістки? Якщо вони не з'являються, то слід почати проти них відповідні процеси, а не переслідувати на вулицях тих, хто пройшов через Резерв + і має усі документи в порядку. Пересилати їх на ВЛК, а потім відразу до Збройних сил — це не правильний підхід.
Мобілізація є серйозним і відповідальним процесом, що вимагає ретельного роз'яснення. Нам продемонстрували навчальні центри, де готують людей до служби, і слід зазначити, що підготовка відбувається на високому рівні. Було розказано про досвід мобілізованих бійців. Якби цю систему належно організували, питання економічного бронювання, яке сьогодні виглядає як абсурд, не виникало б. Що ж таке економічне бронювання? Це концепція, згідно з якою ті, хто не бажає служити, можуть "відкупитися". Це, безумовно, не має нічого спільного з соціальною справедливістю. Хоча є підстави для бронювання, важливо визначити, кого саме потрібно звільнити від служби. Є підприємства, які забезпечують найбільші надходження до бюджету — їх діяльність важлива. Виробничі компанії, що виготовляють зброю, також мають залишатися на плаву. Також підприємства, які забезпечують життєдіяльність міст — водопостачальні та каналізаційні служби — повинні функціонувати. Якщо чітко окреслити перелік критично важливих підприємств для держави, таких насправді буде не так багато. Ці працівники повинні бути звільнені від мобілізації, незалежно від фінансування.
У свою чергу, так зване економічне бронювання, очевидно, не відображає справедливості. Цим процесом повинно займатися Міністерство економіки, яке відповідальне за визначення осіб, що дійсно заслуговують на бронювання. А як же стосунки з українською культурою? Підтримка української культури не повинна обмежуватися лише візитами "мобілізаторів" до Вакарчука. Наразі триває тур Івано-Франківського Національного театру з чудовими виставами, серед яких "Солодка Даруся" за твором Марії Матіос. Проте, на ці театральні події приходять мобілізатори, які лякають глядачів, що призводить до порожніх залів. Це не що інше, як спроба знищити українську культуру. Культура та церква формують основу нашої духовності. Місця, де не можна проводити жодні обшуки, це церкви, театри та концертні зали, якщо вони дійсно представляють українську культуру, а не шоу, які мають мало спільного з нею і раніше були російськомовними. Хоча на перший погляд це може здаватися незначним, захист справжньої української культури є надзвичайно важливим, адже вона надихає солдатів та підтримує мораль на фронті. Культура допомагає українцям усвідомити свою ідентичність. Наразі атака на українську культуру є цілеспрямованою та навмисною. Хоча можна знайти різні мотивації для цієї атаки, немає жодного логічного пояснення, яке б підтверджувало її доцільність чи користь для мобілізації.
Після таких атак збільшується кількість людей, які виїжджають з країни. Ви ж знаєте, що мами масово вивозять 17-18- річних хлопців. Ми можемо скільки завгодно засуджувати цих мам, говорити, що вони не праві, але кожен думає про майбутнє своєї дитини. І замість того, щоб вселяти в людей надію, замість того, щоб пояснювати людям, що патріотизм важливий, а Вакарчук чи театр Держипільського - вони саме це і роблять. Замість всього цього вони бачать поліціянтів або військових, або СБУ-шників, які б'ють людей і зіштовхують в буси. Від цього хочеться тікати. Такі дії насправді напряму схожі на диверсію проти української держави. Інша справа, коли Проводяться перевірки серед тих людей, які ганяють гучно на автомобілях вночі по місту, які збираються на різноманітні тусовки в клубах, далеких від культурних або ще якихось цінностей. Збираються вони там тому, що дуже часто це діти багатих людей, мажори, як кажуть, які сподіваються на те, що їм нічого за це не буде. Коли туди приходять з перевіркою документів, суспільство це сприймає абсолютно нормально, тому що суспільство вважає, що всі перед законом мають бути рівними. І якщо одні служать, то чому інші повинні розважатися? Але в жоден спосіб всі ці дії не повинні стосуватися української культури.
Я сподіваюся, що Міністерство оборони, Міністерство культури та інші державні установи зможуть надати роз’яснення тим, хто виступає за такі неоднозначні, непродумані та потенційно шкідливі ініціативи.
Джерело можна перефразувати як "висточник" або "фундамент". Якщо потрібно, я можу запропонувати більш детальний варіант або контекст.
Автором є Микола Княжицький, який працює як журналіст та є народним депутатом України.
